Публікації
 

Скільки невинних в українських тюрмах?

Алла Тютюнник, президент Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я

Нині в Україні виноситься 0,3% виправдувальних вироків, у 1937 році їх було 10%, у царській Росії – 37%. Виникає питання: невже сучасні українські слідчі настільки професійніші за своїх попередників, що не помиляються навіть на 1%, а тільки – на 0,3%? Чи справа не в професійності слідчих, а в тому, що українські судді не наважуються виносити виправдувальні вироки навіть тоді, коли справа “білими нитками шита”?

Причини цього явища досліджували в минулому році в апеляційному суді Запорізької області. Автори дослідження опитали 250 суддів зі стажем від 5 до 25 років (половина опитаних – понад 15 років), призначених на суддівські посади пожиттєво.
– Чи постановляли Ви під час розгляду кримінальних справ виправдувальні вироки? Так – 96; Ні – 154.
– Чи викликало у Вас труднощі постановляння виправдувального вироку? Так – 189; Ні – 61.
– Який вирок, на Вашу думку, при розгляді кримінальної справи постановляти найлегше? Виправдувальний – 22; Обвинувальний – 228.

Із чим, на думку суддів, пов’язані труднощі постановляння виправдувального вироку?
Відсутність методичних рекомендацій та судової практики постановлення виправдувальних вироків ........................231
Тиск органів прокуратури на судові органи ......................61
Бажання зберегти хороші стосунки з прокуратурою та слідством ................... 49
Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку правоохоронних органів ..132
Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку колег-суддів ....................... 82
Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку вищестоящих судів ......... 160
Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку населення ......................... 0!


Які висновки можна зробити із цих відповідей? Що 92% суддів не готові напружувати сіру речовину, навідатися в бібліотеку, щоб дізнатися, як писали виправдувальні вироки в царській Росії, або як їх пишуть сьогодні, наприклад, у Зімбабве або в Узбекистані, де в різних районах виноситься від 9 до 18% виправдувальних вироків? Що 24% суддів такі слабкі люди, що під тиском прокуратури швидше засудять невинного, ніж наважаться його виправдати? Що 20% суддів заради хороших стосунків з прокуратурою та слідством не зупиняться перед тим, щоб свідомо зламати долю невинній людині, позбавити дітей батька, розорити сім’ю? Що вони настільки бояться негативної оцінки з боку правоохоронних органів (53%), з боку колег-суддів (33%), з боку вищих судів (64%), що це створює їм труднощі у постановлянні справедливого вироку? І що думка населення для всіх без винятку опитаних 250 суддів – повний нуль?!
Зауважте: усі ці люди отримали право судити – пожиттєво. То скільки ж невинних людей сидить в українських тюрмах? Про це можна тільки здогадуватися...
Два роки тому в газеті “Вгору” було надруковане відверте зізнання дільничних міліціонерів Каховського райвідділу міліції про те, як “згори” їх примушують підкидати ножі й наркотики задля показників роботи (“Исповедь о наболевшем”, Александр Бурмагин, 10.11. 2005 ): “Давай цифры, давай больше!”… Что, не было такого, что разбрасывали кастеты и ножи? – Было! Сидим потом в кустах. Заставляют это делать? Заставляют! Сиди, карауль, кто-то подберет или не подберет… А если мало…– “Чего мало подсыпали? Надо было профильтровать, семечки отсеять, травки досыпать!…”.
“Чертится табличка на бумажечке и пишется: показатели отделения участковых инспекторов милиции Каховского РО. Указываются статьи уголовного кодекса: 263 – оружие, 309 – наркотики и т.д., пишутся фамилии и выставляется… – “Что ты сегодня сделал?” – “Как – что? Работал по заявлениям”. – “А меня твое заявление – не… Мне надо конкретно показатели!”... “С меня будут спрашивать, где твой показатель, а где вы его достанете – меня это не волнует”… Хоть подбрасывайте, хоть подкидывайте?”.
Як міліція “робить показники”, судді знають. І коли така справа, яка не тримається купи, потрапляє до судді, він постановляє... обвинувальний вирок.
– А що ж нам робити, коли звинувачуваний сам визнає вину?! – запитала нещодавно суддя під час обговорення цієї теми. Ніби не знала, чому той звинувачуваний визнав свою вину, ніби не бачила синців на ньому, ніби не чула його розпачу в голосі... Ось тільки один із листів до газети “Вгору”:
“Следователь не захотел слушать меня, а просто-напросто сказал мне, что в моих интересах будет признать всё в суде и получить минимальный срок наказания без конфискации жилья, в обратном случае, если я буду на суде говорить о всех фактах своей непричастности к этому бреду, то судья даст мне по полной программе с конфискацией жилья... На моё жильё наложен арест на сумму 20.000 грн... Мне остаётся надеяться на честность судьи, в обратном случае я потеряю и годы из жизни, и жилую площадь”.
(Открытое письмо-заявление в интересах своей защиты от содержащегося в СИЗО Подсудимого по ст. ст. 307 ч. 2, 317 ч. 1 УК Украины Кондратюка Сергея Григорьевича 1974 г.р., “Вгору”, “Мое дело нагло сфабриковано”, 30.11. 2006).
Усі ті люди, яких закривають у СІЗО, щоб виконати план розкриття злочинів, надіються на чесність суддів. Як часто справджуються їхні надії? Не часто – адже 60% від опитаних 250 суддів, працюючи понад 5 років (а декотрі – 15 і 20) – жодного разу нікого не виправдали... І все ж останній рік показав – ситуація змінюється на краще.
Нарешті, судді отримали методичний посібник “Виправдувальний вирок в Україні” (наведені вище дані взяті з посібника, повний текст якого можна прочитати за адресою www.uapravo.org /Virok/). Книгу написав суддя палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області, викладач Академії суддів України, доцент кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту, кандидат юридичних наук Григорій Алєйніков, а видав і розповсюдив серед суддів Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я. Спеціалісти ХОФМЗ разом із Григорієм Алєйніковим розробили програму семінару для суддів, який планують провести в усіх областях України. Перший такий семінар вже пройшов у Києві 8 жовтня за підтримки Академії суддів України, в ньому взяли участь 24 судді з різних областей України, завідувач кафедрою кримінального судочинства Академії суддів України, кандидат юридичних наук, доцент Наталя Ахтирська, Григорій Алєйніков, керівник програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження” Роман Романов та автор цих рядків. Розмова в суддівському середовищі була доволі гострою – про людську гідність, права людини, справедливий суд, відповідальність суддів. Роман Романов розповів: напередодні він два тижні вивчав влаштування судової системи Америки. На кожній зустрічі в різних штатах американські судді його питали: скільки виправдувальних вироків постановляється в Україні? І коли чули, що всього лише 0,3%, їх висновок був категоричний: “У вас немає справедливого суду!”. Тому що всім зрозуміло: не можуть усі кримінальні справи бути бездоганно розслідувані, не можуть слідчі не помилятися, і там, де є справедливий суд, кількість виправдувальних вироків складає 30-40%...
Порадувало, що серед слухачів семінару більшість було тих, хто мав досвід постановляння виправдувальних вироків і з розумінням ставився до критичних виступів людей іззовні. Григорій Алєйніков сповістив, що в Запорізькій області ситуація порівняно з минулим роком змінилася на краще: нині там постановляється 0,4% виправдувальних вироків. Та особливо порадувало завершальне резюме судді Дарницького районного суду м. Києва Віталія Даниленка, який сказав: такі семінари потрібно проводити хоча б раз на тиждень, і не тільки для суддів, а й для міліціонерів та прокурорів.
P. S. Проект “Виправдувальний вирок в Україні” став можливим за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. У бюджеті держави коштів на подібні проекти немає.


Всі статті >>>