Акції, конкурси, кампанії
 

№ 9(22) 27.02.2003.
Відмілина піщаної ріки
Сергій Борисов

До історії питання
Нижньодніпровські піски, Олешківська арена яких сама крупна (порядку 200 тисяч гектарів), якщо відійти від епітетів і метафор ("Українські Каракуми", у недалекому минулому край нестримних піщаних бур" та ін.) - унікальна природна лабораторія. Саме тут зустрічаються реліктові рослини, до цього часу не до кінця знищені рідкі комахи.
Олешківські піски - унікальні для вирощування винограду. Знавці ставлять по якості коньяки, вироблені з врожаю місцевих виноградників, зразу ж за вірменськими. Справа, з'ясовується, в особливих ґрунтах, в яких 70-75, а то і до 98(!) процентів кварцу. Так стверджує Михайло Іванович Маркін, багато років очолювавший лабораторію виноградарства Нижньодніпровської НДІСОП і виноградарства на пісках.
Багато століть ці піски були рухомі. І не про яку більш-менш серйозну господарську діяльність на Олешківській арені і мови йти не могло. Але ось в середині 19 століття уряд звернув на них увагу. Почалися дослідження, а потім і закріплення пісків. Робота (правда, з першими) велись добрих півтора століття. Піски зупинили. Нині Олешківська арена - це ліс плантацій виноградників. Про пісок же, як об'єкт економіки в чистому вигляді, ніхто навіть не міркував. Не тому, розуміється, що такі дурні кругом. А тому, що, крім унікальності, Олешківська арена, по ствердженню вчених, має негативний показник рівня ґрунтів. Другими словами, ситуація така, що ґрунт (в нашому випадку пісок) треба не вивозити, а ЗАВОЗИТИ!
Але про це пам'ятали до тих пір, поки у нас працювали закони. Нині ми більшою мірою змушені жити "по поняттям".

Всупереч логіці
На самому початку ми замітили, що жоден документ місцевої влади Цюрупинська по впорядкуванню здобичі і реалізації піску не був виповнений. Що ж так? Невже влада повелася проти закону? Та ні ж, їх рішення - у правовому полі. Тоді у чому справа? А в тому, що дії добувників - також у рамках закону! Документи добувників-реалізаторів піску свідчать, що вони його не здобувають, а по пісках будують під'їздний шлях до майбутнього біотехнічного комплексу, простіше - пожежного водоймища. Оскільки ж у замовника нема грошей для розрахунків з підрядчиком за виконану роботу, то розрахунок проводиться здобутим піском. И пісок у такому випадку вже НЕ КОРИСНИЙ ПРОДУКТ НАДР, а всього лише ВІДХОДИ ВИРОБНИЦТВА. І в такому випадку пісок державі не належить, оскільки не представляє вартості. А відходи виробництва можуть бути пущені наліво-направо.
Маразм, звичайно, але ті, від кого це залежить, роблять здивовані очі і стверджують, що все по закону. І якось ніхто не звертає увагу, що траса прокладки шляху до майбутнього пожежного водоймища не збігається з логікою. В той час, коли під'їздний шлях можна (і по здоровому глузду - повинно!) прокладати від асфальтованої дороги, і тоді б він зайняв 250-300 метрів, його тягнуть з протилежного кінця за декілька кілометрів. Другий момент. Траса цього самого шляху змією простяглась по самим високим кучугурам. Ці кучугури зносяться до основи (6-7-10-метровий шар піску).
Років двадцять тому тодішній директор Нижньодніпровської НДИС Іван Матвійович Тарасенко, заслужений працівник лісу України, будував аналогічні спорудження в лісах. Не було вивезено ні одного кубометру піску. "Херсонліс" же, а сьогодні мова йде і про виконання його замовлення по будівництву біотехнічних комплексів, пішов "Другим шляхом"
Як уже відмічалося, місцева влада робила спроби - і не одну - розібратися з "справою піску". Не вийшло. І, як говорили досвідчені люди, не вийде. Чому?

Не сіємо і не оремо
Пісок - товар, що не зіпсується ніколи. Чим він гарний, так це тим, що, куючи гроші на ньому, не треба, а ні орати, ні сіяти, ні боротися з бур'яном та шкідниками, ні вносити удобрення, ні навіть охороняти. Дуже навіть гарний товар. Один черпак кубового екскаватора на місці здобутку коштує порядку 12 гривен. Скільки разів на день може черпнути екскаватор? А якщо їх декілька? І черпають те, що врахувати практично ніяк не можливо.
Сьогодні ми навряд чи взнаємо, яка ж сума від добутку і реалізації піску потрапляє до бюджету. У всякому разі, коли за дорученням цюрупинської влади виясненням займались і ДПІ в Цюрупинському районі, і міліція з прокуратурою, то питання міцно зависло у повітрі. Відповіді не було. Є надія взнати у наступному році, оскільки Закон про бюджет на 2003-й рік передбачає, що, починаючи з 2004-го року, де б об'єкт підприємницької діяльності не був зареєстрований, податки він буде платити по місцю діяльності, але не реєстрації. Проте, поспішати з висновками вряд чи доречно - за рік можуть бути прийняті дві-три поправки до закону або ж передбачені виключення.
А поки що Олешківську арену вивозять самоскидами і потягами. Тече піщана ріка у всі кутки держави і навіть за її кордони, оскільки якість піску - краще просто не буває. Витрат на здобуток і транспортування - мінімум, доводка зовсім зведена на нуль або майже на нуль. Піску ж - незміряно. На вік нинішніх добувників його хватить. А після них?

"Я їм сказав: "Уб'ю!""
Пісок для мешканців сіл на арені - також не мала підмога. Вони його в основному використовують для створення нормальної ґрунтової "подушки" на огородах. Відома справа, за рахунок чого виживають зараз сільчани: їх опора і надія - огород-кормилець. З перших чисел січня димлять труби теплиць: чоловіче населення підтримує там тепло по ночах. В теплицях сільські чоловіки і коротають довгі зимові ночі.
Один, назвемо його Іваном, розповідав на днях:
- Біля мене кучугура десь метрів сімдесят в довжину, метрів двадцять в ширину і 6-7 - в висоту. Усім кутком пісок там беремо. А тут почув шум у ночі. Прихватив рушницю, сам знаєш, скільки наша влада бандюків розплодила, вийшов з теплиці, глядь - два КамАЗа з прицепами і навантажник біля нашої кучугури. Крикнув, хто такі. Мене, звісно, послали. Прийшлося пальнути над головами. Сказав, щоб забиралися, а то вб'ю! Не зразу, але забралися. Прийшлося ще раз пальнути по кузову самоскиду... Усе вже підчистили, до кладовища підібралися впритул... А нам як жити? І справді, хто зупинить це неподобство?!
Спитав би дядька чого полегше. Безпра'я на арені коїться не перший рік і кінця-краю йому не видно. Ні з того ні з сього горять ліси, які раніше ніколи не горіли, а якщо десь і було загоряння, то розцінювалось як серйозніше ЧВ. Йдуть ешелони і колони самоскидів з піском, який ВИВОЗИТИ НЕ МОЖНА... Невже минула влада була настільки дурною, що не бачила цього піску, не знала йому вартості? Знала. Але була впевнена, що є цінності куди вагоміші. Інакше б арену вивезли давним-давно.
Що ж ми, нові? Невже це нам дав характеристику Великий Тарас - "За шмат гнилої ковбаси і рідну матір продаси"? А втім, знак питання недоречний. Продаємо!